Є підрахунок, який щоразу трохи вибиває мене з рівноваги. Середнє людське життя триває близько чотирьох тисяч тижнів. Олівер Беркман навіть так назвав свою книжку. Чотири тисячі. Якщо відняти дитинство, сон і старість, робочих тижнів залишиться значно менше. Це не так багато, як здається, коли тобі двадцять пʼять і попереду «ціле життя». Коли я вперше це порахував, то подивився на свій список завдань зовсім іншими очима. Половина пунктів у ньому раптом здалася не просто необовʼязковою, а образливою щодо власного життя. Ця стаття про прагматичність, але почати її чесніше зі скінченності, бо прагматичність без усвідомлення скінченності перетворюється на нудну економію, а з ним стає формою поваги до себе.
Життя коротке, якщо його розтягувати
Сенека майже дві тисячі років тому написав трактат «Про стислість життя», і головна його думка звучить напрочуд сучасно. Життя не коротке, писав він, ми самі робимо його коротким, розтрачуючи на те, що не має значення. Ми бережемо гроші й майно, але щедро роздаємо свій час будь-кому, хто попросить. Якщо замінити римських сенаторів на учасників нескінченних дзвінків, а бенкети на стрічку соцмереж, текст можна публікувати в будь-якому діловому журналі без правок.
У розробці й бізнесі ця розтрата виглядає дуже конкретно. Функції, які робляться «на майбутнє» і ніколи не використовуються. Наради, після яких ніхто не знає, що вирішено. Звіти, які ніхто не читає. Полірування інтерфейсу, який за місяць усе одно переробять. Кожна з цих речей окремо здається дрібницею. Разом вони зʼїдають роки.
Що таке прагматичність насправді
Слово «прагматик» у багатьох викликає образ сухої людини, яка все міряє вигодою і не вміє мріяти. Я розумію прагматичність інакше. Це вміння обирати найкоротший шлях до цінності й не відволікатися на декорації. Не найдешевший шлях і не найшвидший будь-якою ціною, а найкоротший шлях до того, що справді важливо. Прагматик може мріяти про дуже великі речі. Просто він не витрачає час на те, що до цих речей не веде.
У мене є просте питання, яке я ставлю клієнтам, коли в завданні зʼявляється чергова функція «про всяк випадок»: хто користуватиметься цим найближчі три місяці? Якщо відповідь «поки ніхто, але в майбутньому може знадобитися», я пропоную відкласти. Не викинути, а записати в список ідей. Майбутнє, до якого ми готуємося, майже ніколи не настає таким, яким ми його собі уявляли. А час, витрачений на підготовку, уже не повернути.
Кожне «так» другорядному це «ні» головному, просто сказане тихо й без свідків.
Є ще одне спостереження, яке знову і знову підтверджується в реальних системах. Коли дивишся на те, як люди насправді користуються програмою, виявляється, що майже весь час вони проводять у невеликій частині функцій, а решту відкривають рідко або не відкривають ніколи. Італійський економіст Вільфредо Парето помітив схожу нерівномірність ще в XIX столітті, і відтоді її знаходять майже скрізь. Прагматик робить із цього простий висновок: сили треба вкладати туди, де живуть люди, а не туди, де гарно виглядає на схемі. Усе інше можна додати потім, якщо життя справді попросить.
Завершене краще за ідеальне
Скінченність часу змінює ставлення до якості. Доки здається, що час нескінченний, хочеться робити все ідеально, полірувати, переробляти, шукати найкраще рішення. Коли розумієш, що час обмежений, стає ясно, що завершена робота цінніша за ідеальну незавершену. Ван Гог за десятирічну карʼєру створив близько девʼятисот картин, і він сам писав братові, що старі майстри працювали швидко, клали форму на полотно одразу і, якщо вийшло, залишали її в спокої. Він не чекав ідеального стану, він працював так, ніби часу мало. Як зʼясувалося, його справді було мало.
У софті це означає, що краще випустити невеликий, але робочий продукт і отримати реакцію живих людей, ніж роками будувати досконалу систему, якої ніхто не побачить. Ми в Ingello на цьому побудували цілий підхід: у Fractal систему описують, а генератор породжує код, базу, API та адмінку. Це не тому, що ми не любимо ручну роботу, а тому, що не хочемо витрачати людське життя на те, що може зробити машина. Час людей потрібен на те, чого машина не зробить: зрозуміти, що саме варто будувати.
Іронія місії
Тут є кумедна суперечність, яку я не можу не відзначити. Місія Ingello включає радикальне довголіття і технічне безсмертя. Тобто ми, по суті, працюємо над тим, щоб час став менш скінченним. Але доки це завдання не розвʼязане, єдина розумна стратегія це поводитися так, ніби часу мало. Бо його справді мало. І парадоксально, саме прагматичність щодо часу дає шанс дожити до моменту, коли його стане більше: менше вигорання, менше порожньої метушні, більше сил на те, що справді важливо.
Що зробити завтра
Візьміть список поточних завдань і проєктів і поставте собі одне питання: що з цього я залишив би, якби часу було вдвічі менше? Позначте ці пункти. Усе інше не обовʼязково викидати, але чесно визнайте, що це другий ешелон, і не дозволяйте йому зʼїдати час першого. А потім подивіться в календар на наступний тиждень і знайдіть хоча б одну нараду чи одне завдання, які існують лише з інерції. Скасуйте. Це буде маленька, але дуже реальна перемога над розтратою власного життя.
