У кожного в родині є коробка зі старими фотографіями. Чорно-білі обличчя, якісь весілля, якісь діти на тлі моря, чоловік у військовій формі. На звороті більшості знімків порожньо. Ніхто не підписав, хто це, де й коли. Люди, які точно знали, давно пішли. І ось перед Вами лежить чиєсь ціле життя, а прочитати його неможливо. Лишилися обличчя, зникли сенси.
Я часто згадую цю коробку, коли думаю про те, як ми втрачаємо самих себе. Не в драматичному сенсі, а в найпобутовішому. Ви памʼятаєте, про що думали пʼять років тому? Не що робили, а саме як думали: у що вірили, чого боялися, які рішення здавалися очевидними? Найпевніше, ні. Памʼять не архів, а редактор. Вона постійно переписує минуле під сьогоднішню версію Вас, і робить це так акуратно, що Ви навіть не помічаєте правок.
Памʼять це погана база даних
Як архітектор я описав би людську памʼять як базу даних без журналу транзакцій. Записи в ній перезаписуються під час кожного читання, старі версії не зберігаються, резервного копіювання немає. Щоразу, коли Ви згадуєте подію, Ви трохи її змінюєте, підганяєте під поточний контекст. За десять років від реальної події лишається гарна, логічна й майже повністю вигадана історія.
Для особистого життя це може бути навіть милосердно: погане тьмяніє, добре прикрашається. Але для того, хто будує бізнес, ухвалює рішення й вчиться на помилках, це серйозна проблема. Неможливо вчитися на досвіді, якого Ви чесно не памʼятаєте. Ви повторюватимете ті самі помилки з однаковою впевненістю, бо минула версія Вас, яка вже на них обпеклася, не залишила Вам записки.
Людина, яка не записує своїх думок, що кілька років знайомиться із собою наново. І щоразу думає, що була такою завжди.
Текст як цифрова копія
Є давній спосіб розвʼязати цю проблему, йому кілька тисяч років: писати. Монтень у шістнадцятому столітті зачинився у вежі й багато років записував свої роздуми про все підряд, від дружби до страху смерті. Він не збирався писати велику книжку, він намагався впіймати самого себе, зрозуміти, як влаштована його голова. У результаті ми досі можемо з ним поговорити. Його тіло давно стало порохом, а спосіб мислення зберігся, і його можна читати, сперечатися з ним, дивуватися йому.
Сьогодні для цього не потрібна вежа. Блог, нотатки, статті, навіть довгі дописи це спосіб законсервувати себе. Не біографію, а саме мислення: як Ви міркуєте, що вважаєте важливим, які у Вас цінності, як Ви ухвалюєте рішення. Кожен написаний текст це знімок стану, на звороті якого вже підписано, хто, коли й чому.
І тут починається найцікавіше. В епоху нейромереж тексти людини перестають бути просто архівом. З достатньо великого й чесного корпусу текстів уже сьогодні можна зібрати модель, яка відповідає на запитання у Вашому стилі й спирається на Ваші цінності. Поки це грубе наближення, радше луна, ніж голос. Але напрямок зрозумілий. В Ingello ми називаємо це одним із кроків до цифрового безсмертя, і я серйозно ставлюся до цієї ідеї. Що раніше Ви почнете залишати слід, то більше від Вас буде що зберігати.
Навіщо це підприємцю
Якщо відволіктися від філософії, особистий блог має дуже практичні переваги для бізнесу.
- Мислення стає яснішим. Неможливо написати звʼязний текст про те, чого не розумієш. Писання це налагодження власних думок.
- Команда розуміє Ваші цінності без нескінченних нарад. Новому працівникові простіше прочитати десять Ваших статей, ніж намагатися вгадати, чого Ви хочете.
- Клієнти приходять уже знайомими з Вами. Вони знають, як Ви думаєте, і обирають Вас свідомо, а не за ціною.
- Досвід перестає зникати. Рішення, помилки, уроки лишаються доступними через роки, і не лише Вам.
Ця бібліотека, в якій Ви зараз читаєте статтю, Business Ingello, виросла саме з цієї думки. Досвід, що лишається в голові, вмирає разом із головою або щонайменше з її памʼяттю. Досвід, записаний і викладений, починає працювати на інших людей та інші команди.
Як зберігати себе правильно
Кілька речей, які я зрозумів за роки ведення записів. Перше: пишіть для себе, а не для лайків. Тексти, написані заради охоплення, за пʼять років соромно читати, бо в них немає Вас, лише спроба сподобатися. Друге: зберігайте тексти там, де вони належать Вам. Соцмережі приходять і йдуть, разом із ними йдуть архіви. Свій сайт, свій репозиторій, навіть звичайні файли з резервною копією надійніші за будь-яку платформу. Третє: пишіть регулярно, а не ідеально. Короткий запис щотижня цінніший за один шедевр раз на рік. Четверте: не видаляйте старе, навіть якщо соромно. Саме в старих текстах видно, як Ви змінювалися, а це і є найцінніше.
Що зробити завтра
Заведіть один документ або нотатку й назвіть її як завгодно, хоч «Думки». Раз на тиждень записуйте туди одну річ: рішення, яке Ви ухвалили, і чому. Не подію, а саме міркування. За рік у Вас буде пʼятдесят знімків Вашої голови, і Ви здивуєтеся, скільки в них такого, що Ви вже встигли забути або переписати. А якщо захочеться ділитися, почніть публікувати ці думки там, де вони лишаться Вашими. Коробка зі старими фотографіями не мусить бути німою.
